Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (Краків, 1943).djvu/47

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

держачися линви, перевис у повітрі і захитався над западнею. А корба невпинно махає своїми крилами, линва невпинно сковзується з валу, — він тоне, тоне повільно, тихо… Йому дух захапує, — дрижачим голосом кричить своїм товаришам на прощання звичайний гірницький оклик:

— Glück auf![1]

— Glück auf! — відповідають серед глибокої тиші три голоси, ні, не три! І четвертий, непевний, притишений голос Германа повторив також:

— Glück auf!

— Іди з Богом, — додав Микола і замовк.

Гриць утонув у темній пропасті.

В кошарі тихо. Ані один голос не перериває тиші. Всі мовчки працюють. Колеса, намазані кип'ячкою, обертаються нечутно, мов духи серед смерку. Линва тихо сковзується і хитається. Всім якось важко, немов при похороні, коли спускають труну до гробу. Дивна річ! Щодень кождий з них бачить те саме: спускається чоловік до ями, — і щодень те саме, важке, гнітюче почуття здавлює душу — щодень вертається думка: ось спускаємо до гробу живого чоловіка!

Герман стояв і дивився, — дивився і мовчав, і сам не знав, що з ним робиться. Як пильно, як уважно слідив він нині за виразом обличчя тих ріпників, а особливо того, що втонув у глибині, того „зажива похороненого!“ І дивно! Ті самі почуття, що ворушилися в них, що викликували в них дрож, і зітхання, і тривогу, ті самі почуття бушували і в його грудях, — але як сильно, як страшно! Все те, що мельком пролетіло через думку Гриневі, коли стояв над ямою, — все те проходило і через думку Германа, але як яскраво, як живо, як важко! В його уяві рисувався не один образ нужди, розпуки, недостатку, — не, один, а тисячі, і всі вони зливалися в одно бушуюче море, в одну страшну заливу недолі, в якій гриміли і стугоніли якісь змішані, глибокі голоси. Що вони гриміли — він не міг зрозуміти, хоч знав, що воно щось страшне. Він стояв у куті кошари непорушний, холодний і силувався позбутися страшних привидів. Він широко відкрив очі, щоб вид дійсности прогнав марева. Але і дійсність не могла його потішити, ані успокоїти. Бо чи ж його марева не були — ота сама дійсність, тільки більш оживлена, піднесена фантазією на вищий ступінь?

— Glück auf! Glück auf! — повторяв він бездумно.

 
  1. Дай Боже щастя!