пникові жандармами і казав вірникові якстій викидати його за двері.
Герман заглянув через вибитий сук до кошари. Якраз напроти нього був вхід, через який входило досередини трохи світла, відбитого від сусідньої кошари, проте Германові легко було розглянути все, що діялося всередині. Два парубки стояли, як звичайно, коло корби, але не крутили, — видко було, що йнощо спустили одного в спід і ждали дзвінка, коли мають тягнути вгору кібель з воском. Тільки третій при млинку крутив раз-у-раз корбою, хитаючися в боки, мов і сам став машиною. А коло входу сидів малий заталапаний хлопчина-лип'яр, що звичайно вибирав з-поміж глини дрібні грудки земного воску. Тепер, не маючи роботи, він дрімав, опершися плечима об стіну; його худі, брудні руки висіли безвладно долі боками, а долоні лежали в глині.
Дзвінка не чути, робітники балакають.
— Най но, чого так нині нашого пана хлопець летів задиханий до вітця? Так, гиби хто гнав за ним!..
— А що, певне, грошей потребує! Ей, то́ ти, брате, урвитіль, най Бог сохранит. Я ти видів нераз у Дрогобичи, як ся тото над людьми збиткує, Господи! А грішми то так розмітує, де що видит, зараз біжит, купує, поламає, попсує та й знов біжит далі, знов купує!
— Е, ци не́ ще! Добре 'му дуріти, коли є за що. Розмітує людськов працев, розвергло би 'му кости!
— А знаєте, — докинув той, що при млинку, — я як ся див'ю на нього, то все си гадаю, що він не згине своєв смертев. Протренькає вітцеві тисячі та й піде людей розбивати.
— Ой, певне, що не́ що 'го чекає, як шибениця! То лишень 'му ся в тоті жаб'ячі очи подивити, та аж чоловіка морозом перейме!
— То Бог старого Гершка покарав за людську кривду! Добре то якийсь казав: людська кривда й на третім поколіню відомстится!
— Бийте плішки, бийте плішки! — крикнув спросоння здріманий лип'яр і прокинувся. Германів погляд упав якраз на його нужденне обличчя, передчасом зів'яле і вихуджене, і йому промигнуло в думці повне, червоне пацалувате лице сина. Він сам не знав, що́ таке вразило його при цій згадці, але холод здавив його груди, йому стало так тяжко, так тривожно, немов бачив уже правду того, що пророчили його синові робітники.
— Що́ такого, що Мирон не звонит? — спитав той від млинка. — Ану, закричіт там хто до нього, що́́ з ним?
