— Ба, але хто ж би то такий? — спитали ріпники. — Хиба́ небіжчик що завинив кому?
— Ей, де там завинив, — відозвався Митро, що стояв побіч Матія, опертий об одвірок, — але що ж, хоть би чоловік і святий був, а вороги найдутся. Ци то цині за ворога тяжко?
— Ой, ци не ще, — відозвалося кілька голосів, — коби так за що друге, як за лихого чоловіка.
— Матію, ходіть но сюди, Матію! — закликав вірник, підхиливши двері.
Але Матій сидів непорушно, никаючи файку, і не чув поклику. Він мовчав. Його чоло морщилося, брови стягалися, немов якісь важкі спогади пересувалися по його голові, а він силувався зібрати їх докупи і витиснути з них щось дуже важного, дуже страшного.
— Матію, чи ти оглух, чи що тобі таке? — пищав вірник у дверях. — Скільки разів маю тебе кликати?
Матій за гамором і задумою і цей раз не дочув жидового крику, аж Митро трунув його в плече і сказав:
— А встаньте но, от вас Мошко кличе до пана!
— А тріс би-с, жидівська пуго! — проворкотів Матій, встаючи, дуже злий, що поклик перервав йому думання.
Коли встав, то його висока, хоть згорблена постать видніла понад усіх інших ріпників. Юрба проступилася, і Матій супокійним важким поступом увійшов до Германової світлиці.
— Е, мусит щось старий знати, — сказав Митро, коли вірник запер за ним двері. — Щось дуже брови морщит, видно, що то не абищо такого!
— Га, Господь 'го там знає! Може й боє що… А то чути, що він ту віддавна вже, надивився на тутошні порядки!
— Та що то з того всего вийде, — відізвався якийсь немолодий уже ріпник з кута, — ци ту хто допімнеся за бідним робітником? От, був, жив, мучився, а відтак пропав десь, як собака, та й бувай здоров!
— Е, вже ви так не говоріт, — відповів Митро, — а от як Митерчуки впали були до ями, що ся була під ними линва урвала, то не з'їздила комісія? Гет випитували всіх, як то могло бути, чому ся линва могла урвати, ну, і не посадили жида до креміналу?
— Ба-а-а! — відповів ріпник з кута, — то було що гинче, а се що гинче. Чень же Матій сам на свої очи не видів, хто небіщика пхнув у яму. Бо якби був видів, то чому не сказав давно? А тепер хоть би гадав-перегадував, то що з того
