Якийсь жар палить його, мов хто огнем обложив його шкіру, а проте на чолі виступає холодний піт. Він поспішає наперед. Он група пальм запрошує його до себе своєю тінню, своїм товстим зеленим листям, що без вітру, раз-у-раз, ворушиться, мов великі віяла, порушувані невидимою рукою. Він там поспішає до тіні, такими любощами наповняє його думка про спочивок, так привабливо манить його листя!
Ось він під пальмою, у холоді, коло живого дзюркотливого джерела.
Але нараз — легеньке шарудіння, крізь темну зелень мигнула різнобарвна блискавка. Герман почув лиш стільки, що вона мигом повалила його на землю. Він знепритомнів від страху і болю. Одну хвилину не знав, що з ним сталося. Але коли оглянувся, то побачив, що страшенний вуж, — той самий boa constrictor, що в нього був намальований, і що на нього він нераз так любувався, обкручував його своїми дужими залізними скрутелями. Ах, що це він зробив! Пощо йшов у прокляту тінь!.. Герман чув, що його смерть близька. Прудкими рухами вуж обвивався круг нього і придавлював його заразом до пня пальми. Холод від тіла гадюки доходив йому до кості, морозив смілість і силу, — він не міг ні крикнути, ні втікати, ні боронитися. Його ноги вже були обпутані і здавлені, мов кліщами. Скрутелі доходили вже до грудей, до шиї. Германові спирає дух у грудях, він чує, що вуж обмотав його доразу, він бачить його голову, його страшенні очі, що якраз проти його обличчя грають демонічним блиском і злорадною втіхою. Їх погляди зустрілись, і Герман помертвів. Мов льодовими ножами запоров його в груди той гадючий погляд! Ось паща змії рознімається широко-широко, мов кривава пропасть. Герман бачить, як під блискучою лускою корчаться залізні мускули гадюки, щоб останній раз здавити свою жертву, щоб потрощити їй кості. Він чує страшений тиск, лютий біль… Його очі лізуть наверх, отворені уста харчать, тіло холоне і мертвіє…
— „О, розпуко! Гинути, чи так суджено мені гинути?… Щастя моє, чи ти ж мене сюди завело?…“
Ця думка промигнула йому через голову в тій страшній останній хвилині. Червоні колеса закрутилися перед його очима, що заливалися кров'ю… Ще хвилина, ще один стиск… Але ні, Герман зібрав останні сили… ні, не зібрав свідомо, бо свідомість відбігла від нього серед страшного стиску. Сам його організм пруднувся в останній натузі, пруднувся так сильно, так нагло наперед, що скрутелі пустили, звільніли, обсунулись, і Герман, доразу пробуджений, зірвався на рівні
