ноги, держачи в судорожно затиснених руках — що?… кого?…
— Прокляття на тебе! Не вдалось…, — прохрипів над ним лютий, глухий голос.
Але Герман у своїм нелюдськім зворушенні, не можучи прийти до повної свідомости зі сну, страху і болю, зібрав усю свою силу і з найбільшою огидою кинув до підлоги те холодне, ціпке тіло, що звивалося, і що його він держав у руці. Гримнуло, мов величезний тягар, зойкнуло, мов перед сконом. Оці два рівночасні і рівно страшні голоси протверезили Германа. Він скочив в одній хвилині з ліжка, черкнув сірником по стіні і засвітив свічку. Що за вид показався йому! На підлозі лежав його син Ґотліб з окривавленою головою, котру розвалив собі, падучи з ліжка, відки кинув його батько. Він вився і харчав у страшнім болю, але з його очей ще не сходила та запекла злоба, та ідіотична ненависть, що блискотіла в них ще вполудне, коли прийшов до батька. Герман став над ним, мов оглушений. Він мимоволі глипнув у дзеркало і, побачивши себе, злякався. Його лице ціле посиніло від страшного здушення, білка очей залиті були кров'ю, кров капала з обличчя, котре продер Ґотліб в однім місці нігтями.
— Ти що робиш, вироде? — спитав Герман по довгій мовчанці Ґотліба, що все ще лежав на землі з затисненими зубами і часом тільки кидався судорожно з болю. — Ти що робиш? — питав далі Герман глухим, дрижачим голосом. — Чого хочеш?
— Прокляття на тебе! — прохрипів ідіот. — Грошей хочу, давай сюди!
— Грошей хочеш? А за що? На що? Ти чим заробив на гроші? Ти, може, мучився на них ціле життя так, як я? А тепер ще батька берешся мордувати, вироде!
— Га, замордую ще, замордую, щоб ти знав, — хрипів Ґотліб, б'ючи кривавою головою об підлогу. — Давай гроші, то подарую тобі життя, давай!
— Псе проклятий, — крикнув Герман і приступив до нього. — Ти ще грозити мені! Гадино, хіба ти не бачиш, що я в одній хвилині можу розтоптати тебе, як жабу! Най прокляття Єгови спаде на твою руку, що піднялася на батька, най вона всохне, як суха тернина!
Ґотліб страшно захарчав, хотів зірватися на ноги, але не мав сили, і покотився аж до Германових ніг. Обличчя його було страшно бліде, волосся позлипалося від крови, він почав кричати з болю. Германа прошиб той крик до глибини, —
