Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (Краків, 1943).djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Перед його очима промайнули тяжкою хмарою перші літа його молодости. Страшна бідність та недоля, що стрітила його при першім виступі на світ, і досі проймає його холодом, дрожжю. Хоть і як нераз йому прикре буває теперішнє життя, — одначе ж він ніколи не бажав і не буде бажати, щоб вернулися йому молоді літа. Ні! Ті молоді літа висіли якимсь важким прокляттям над його головою: прокляттям нужди, що заглушувала в першім зароді гарні й добрі здібності його душі. Нераз чув він те прокляття в хвилях своїх найбільших спекуляційних тріюмфів, — нераз мара давньої нужди затроювала йому найбільшу радість, досипала гірчиці-полину в солодкі напої багатства й розкоші.

І досі він живо нагадує ту напіврозвалену, підгнилу, вогку, нехарну й занедбану хатку на Лану в Дрогобичі, в якій побачив світ. Стояла вона над самим потоком, напроти старої і ще відразливішої гарбарні, відки щотижня два струповаті, каправоокі робітники виносили ношами зужитий і переквашений луб, що на всю пересторону ширив кислий, задушливий, убійний сопух. Побіч хати його матері стояло багато інших, подібних. Усі були накопичені так густо, дах у кождої був такий нерівний, перегнилий та пошарпаний, що ціла та пересторона подобала радше на одну нужденну руїну, на одну велику купу сміття, плюгавства, гнилого делиння та шмаття, як на людське житло. І повітря тут раз-у-раз таке затхле, що сонце сумрачно якось світило крізь шпари в стінах і дахах до середини хат, а зараза, бачилось, тут плодилася і відси розходилася на десять миль довкола. В кождій із тих хаток жило по кілька родин, то є по кілька сварливих, лінивих і до крайности нехлюйних жидівок, а кругом кождої роїлося, пищало та верещало бодай по п'ятеро дробини — жиденят. Мужчини, руді пейсаті жиди, рідко коли зазирали сюди, найбільше раз на тиждень, у п'ятницю вечором, щоби перешабасувати. Були то по більшій частині капцани-міхоноси, міняйли, шматярі, кістярі та Бог знає які ще зарібники. Деякі пробували в місті раз-на-раз, інші бували тут лиш дуже рідко. Перші воліли нераз переспати дебудь у шинку на лавці, в корчах під голим небом, на холоді, щоби не дихати густим, нездоровим сопухом та не слухати крику, сварки й оглушливого гамору баб та бахурів.

І Германова мати була не ліпша, коли й не гірша від інших. Хоть іще молода жінка — всього могло їй бути двадцять, а най двадцять два роки, — то проте вона вже, так сказати, вросла, встрягла в той тип жидівок, такий звичайний по наших містечках, на вироблення якого складається і по-