Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (Краків, 1943).djvu/71

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Герман усе це порозумів в одній хвилині безмірного болю та тривоги. Він заревів, мов ранений звір, аж вікна задзеленькотіли від його реву. Він відчув, що ця одна думка валить у порох, у ніщо його цілого з його життям, надіями та плянами. Його прошибло таке саме почуття, якого мусить зазнавати чоловік, котрого заживо четвертують. Зажмуривши очі, він у скаженій безпам'яті кинувся наперед, горі стіною, вхопив проклятий образ і гримнув ним до землі щосили. Золочені рами розпирслися на боки з лускотом, але Герман не отямився. Він скочив на полотно і, мов божевільний, почав топтати його, плювати на малюнок, здряпувати фарбу нігтями, а далі, приступивши один конець ногою, вхопив за другий і роздер на два кусні, зім'яв їх у клубаки і кинув геть через вікно. Вій був немов у пароксизмі, груди підносилися і опадали швидко, кров стукала об скроні, і перед очима все крутилося, мішалося, щезало. Він убрався і, мов гонений, вилетів на вулицю.

***

Була північ. Прозірчасті клубки хмар надтягали поволі зі сходу і густою чередою залягли вже більшу половину неба. Крізь невеличкі відступи між ними видніло темне, глибоке тло неба з блискотливими звіздами. Холодний вітер потягав від губицького ліса. Німі кошари бовваніли в присмерку своїми кінчастими, гострими контурами, мов величезні, гостро завершені стоги сіна. А нижче над землею все тонуло в глибокій пітьмі поміж чорними глиняними сугорбами. Тільки вулиця ширшала перед Германовими очима, мов розбурханий і разом замерзлий потік болота. Покрай неї, над ровом, ішла вузенька утоптана стежка для пішоходів. Герман поквапно поспішав нею наперед, поспішав не думаючи, куди і по що. Його гнало щось з дому, йому важко було добути ночі в тій заклятій хаті, і він ішов, ішов наперед, долі Бориславом, немов утікаючи перед чимось, немов кваплячись до якогось важного діла.

— Gott's Fluch über mir! Gott's Fluch über mir![1] — воркотав він, нагадуючи криваве, пристрастю, ідіотичним божевіллям викривлене обличчя Ґотліба, і мимоволі приспішував ходу!

Сонний Борислав розкинувся круг нього, мов озеро болота, глини, брудних хат, магазинів, фабрик, недолі і муки.

  1. Боже прокляття над моєю головою!