Пробуваючи в Дрогобичі він ночував у Мендля, — ночував, бо весь день був занятий при будові та при фірманках. Мендель помалу видужував, але не було надїї, щоб міг прийти до давнього здоровля. Кашляв сильно, плював кровю, тай зломана нога почала знов пухнути, немов гнила в серединї.
— Нїчого з мене не буде! — говорив він нераз Гершови і уривав. Герш потїшав його, що ще воно не так зле, але Мендель хитав головою і мовчав. Мендльова жінка Хана була дуже балакуча і добродушна жидівка і старала ся прогнати журу з душі свойого чоловіка, та се їй не вдавало ся.
— Е, що ти менї говориш, — бурчав він не раз махаючи рукою. — Я вмру і лишу вас без нїчого. Адже все, що я мав, вложено в ту доставу. То певно, що Герш заняв ся нею щиро і тепер не грозить нам нїщо, але нехай він знайде який иньший інтерес і подякує менї за службу, то що буде? Тай без того я його довго не можу держати. Адже йому треба заплатити, а чим я заплачу?
Хана осьміхала ся.
— Ну, ну, не такий він простак, щоб маючи в руках такий ґешефт, як доставу, чекав на твою плату. Про се вже ти не бій ся!
А під вікном тої хатини, вбогої та устроєної мов би лиш тимчасово, з брудними стїнами та давно немитими дверми, з убогим спрятком та без признаки якогось естетичного смаку, день у день за шитвом сидїла невеличка, чорнява дївчина, з великими, чорними, якось тужно блискучими очима, сидїла похилена над шитєм і мовчала. Була мов чужа в хатї. Не то, щоб її не любили батько й мати, — нав-
