Бери не думаючи! А старому лекше буде вмирати, як побачить її з тобою в парі.
Оттак було уплескане Гершове весїлє з Рифкою. Він якось не мав відваги придивлятись їй близше, жартувати з нею анї позволяти собі якісь вольности, як наречений з нареченою. Її батьки тїшили ся при кождім його приходї. Старий Мендель велїв переписати на нього свій контракт з військовою дірекцією, Хана витала і пестила його як сина, а про те все таки він не почував особливої радости та роскоші пробуваючи в тім домі. Рифка була як звичайно ласкава до нього, всьміхала ся мов місяць крізь хмару, але говорила мало і все сидїла схилена лицем над своїм шитвом, як чиста, мелянхолїйна поезія сеї хати.
Вони побрали ся і кілька день по їх шлюбі вмер старий Мендель, благословлячи своїх дїтий. Герш зараз перенїс ся з жінкою й тещею на инше помешканє, наняв два покої з кухнею, справив нове хоч і скромне умебльованє. Теща втїшала ся, але Рифка як звичайно була мовчазлива, нерухлива, і тілько її великі, чорні очи дивили ся кудись у далечінь, мов у тужливої пташини замкненої в клїтцї. Гершови за кождим разом робило ся жаль, коли заглядав у ті очи.
— Рифцю, — мовив він до неї, — що тобі таке? чого ти така сумна сидиш?
— Я не сумна.
— А я дивлю ся на тебе, і якийсь жаль хапає мене за серце. Так немов би я чимось скривдив, зневолив тебе.
— Нї, спасибі тобі! Менї нїчого не бракує. От так би часом на село поїхала.
