Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (1907).pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

закрутить ся, а тодї покотом падуть на землю. А нї, то бродять по калужах, талапають ся, мов купа жаб, у гнилій, гарбарським лубом на чорно зафарбованій водї потока, полохаючи величезних, довгохвостих щурів, що бігають їм попід ноги до своїх ям. Виразно нагадує Герман, як нераз качав ся з иншими Жидинятами долї берегом у потік, і як старші Жиди, стоячи на мостї, реготали ся до розпуку з його грубого, буро синього животика, до котрого мов два патички причіплені були худі, довгі ноженята. Ще глубше вбили ся йому в память нічлїги в тїснім, поганім закамарку, разом з десятком таких як він дїтенят, — ті ночи, проведені на вохкій, сирій підлозї, на соломі, що на-впів перегнила та кишіла червяками і Бог зна яким гидом; ті страшні ночи, заглушувані сьміхом і плачем дїтий, штурканєм, бійкою та криком Жидівок; ті безконечні ночи, котрі він проводив скулений у клубок від холоду, після котрих уставав рано горючий і червоний по всїм тїлї. Ох, ті страшенні ночи дитинячих лїт, що иншим сьвітять до пізної старости ангельськими усьміхами та поцїлуями матери, тишею та втїхою, першим і послїднїм щастєм житя, — йому вони були першим і найтяжшим пеклом! Його вони до старости пекли й морозили; сама гадка про них запирала йому дух у груди, наповнювала його відразою, глухою, смертельною ненавистю до всього, що бідне, обдерте, нужденне, повалене в багно, придавлене нещастєм. Він сам не знав, яка тому причина, не знав, що така молодість у кождім мусить притупити нерви, заглушити голову до тої степенї, що нещастє і плач иншого не зможуть його порушити, що вид нужди збудить