від пустого байдикуваня він обертав на лєктуру, від якої кипіло в його голові і бурило ся в його фантазії. Батько зрештою не дбав про його вихованє. Він також був неосьвічений і не відчував потреби книжки, тай знав при тім, що Дувідкови нїякого спеціяльного, фахового знаня не потрібно, бо він буде мати гроші.
— Гроші велика річ, — говорив нераз Герман у своїм домашнім крузї. — Слухай, синку, гроші, то всемогучий пан! З грішми ти мудрий, а без грошей дурень. З грішми ти пан, а без грошей капцан. З грішми тебе шанують, а без грошей на тебе плюють.
— А менї про гроші байдуже! — мовив Дувідко.
— А чогож тобі треба? чимби ти хотїв бути?
— Розбійником, — мовив усьміхаючи ся Дувідко — не для грошей, не для рабунку — що менї гроші? Візьму і закопаю в землю. А для самої небезпеки, для тих дивних пригод, що на саму їх згадку аж мороз іде по тїлї. Отсе менї житє!
— Ах, то рицарська кров! То рицарська кров! — шептала Рифка подивляючи Дувідкові слова.
А Герман сьміяв ся.
— Ну, ну, синку, тепер то не в модї. Ми також по свойому розбійники, стоїмо на чатах, пильнуємо хвилї, плянуємо напади і відбиваємо чужі, ставимо засїдки і ризикуємо. То, синку, війна, в якій треба більше дотепу, хитрости, безоглядности і обережности, як у розбійництві.
