пальма і звішує над ним своє здоровенне листє мов великий парасоль. А в тім листю ворушєть ся щось неясне, невидне в тїни листя, а замітне тілько якимись металевими відблисками, що пробігають від часу до часу, коли те неясне частиною свого тїла висунеть ся на сонїчне сьвітло. Ах, тепер він бачить: се гадюка, величезна гадюка, Boa Constrictor, що склубив ся серед пальмового листя і отсе висунувши голову в низ і загнувши шию гаком своїми пронизливими очима вдивляєть ся в нього. Герман і собіж не може звести очий від зору гадюки; його серце бєть ся швидко-швидко — не знати, чи трівогою, чи радістю; анї думки про те, щоб тїкати кудись, кликати помочи. І нараз лускіт, мов би з батога тріснув, гадюка випростувала ся і впала з дерева на мураву ось-ось біля нього і на своїй шиї він почув холодний дотик її голови. І прокинув ся.
— Ну? — вирвало ся несьвідомо з його уст.
Перед ним стояв Дувідко, покритий пилом, задиханий і з густими румянцями на лицї.
— Се ти? — промовив Герман окидаючи його очима. — Пішки йшов?
— Нї, верхи їхав. На буланім, — мовив Дувідко.
— І не скинув тебе?
Дувідко не відповів на сю невинну інсінуацію, але сїв на ріг стола мов на коня і почав махати ногами.
— Може що стало ся дома, що ти приїхав? — питав Герман не ворушачи ся з фотелю і докінчуючи свою сіесту.
— Нї, не стало ся нїчого.
— А чогож ти приїхав?
