у нїм тілько обридженє, але не милосердє. Впрочім Герман Ґольдкремер нїколи й не думав про те, не старав ся розбирати причини свого поступуваня, а коли нераз бідні, покривджені ріпницї з нужденними лицями, в лахах просяклих кипячкою плакали перед ним, допоминаючи ся повної плати, він сплював, відвертав ся і велїв слузї викидати їх за двері.
Свою матїр він нагадує, як бувало цїлими днями сидить під хатою з панчохою та клубком у руках, та репетує хриплим голосом усяку погань, аби перекричати котру-будь із своїх сусїдок, котрій нинї прийшла охота з нею зчепити ся. Панчоха в її руцї дуже поволи поступала наперед, хоть на перший погляд могло здавати ся, що вона плете ненастанно. Нераз цїлими місяцями вона носила ту саму панчоху і той сам клубок, поки панчоха, ще недокінчена, і клубок, ще недоплетений, не набирали такої барви, як усе довкола — брудно-сїрої. Нераз вона довго гнала ся за деяким Жидиком, що допік їй яким острим словом, — чалапкала по баюрі розхрістана, задихана, охрипла, посинїла з лютости, — а допавши бідного бахура, хапала за волосє і бухала без милосердя межи плечі, доки дитинище не впало на землю. Нераз і Германови діставало ся від неї і то дуже прикро. Вона була, як усї лїниві та бідні, дуже вразлива і люта, а в пересердю не перебирала, кого бє, чим і куди. Герман добре тямить, як раз мати потягла його патиком так сильно по голові, що повалив ся на землю облитий кровю. Чим жила його мати, з чого удержувала себе й його, того Герман не знав. Знав тілько, що хата, в якій вони сидїли, не їх, а наймлена, — тай ще пригадує собі високого, грубого, сиво-
