сьвітло лямпки, яку мав при поясї, мов червоний червячок мигало інодї з глубокої пітьми і знов щезало в нїй.
Уже десятий, уже двацятий, трицятий, сороковий сяжень. На пятьдесятім сиґнал — тягти назад.
— Що там таке? — запитав Герман дозорця, коли сей появив ся на сьвітло.
— Завалила ся, — сказав він коротко. — Нафта виперла стїну і залила все до самого споду. Двацять сяжень криницї.
— Ну, слава тобі Боже! — мовив Герман. — А бє ще жерело?
— Сильно бє. Бачите, я до половини мокрий, поки підтягли. Ще хвильку, булоб і мене залило.
— А копач?
— Ну, що про нього й балакати! — І він махнув рукою.
Герман також махнув рукою і пішов далї. Що значить копач, коли нове жерело нафти відкрило ся! Що значить одно житє людське, а хоч би й сотки й тисячі їх, де ходить о отворенє нових жил земного богацтва, з яких попливе користь на многі поколїня! Зрештою копач погиб через власну необережність — чом не сіґналїзував швидше? А в тім хто там буде питати за копачем! Пусте дїло! Не він перший, не він і остатнїй.
І Герман ішов далї. Нинї очевидно щастило ся йому, бо з кількох ям подоходили до нього вісти, що показали ся надзвичайно богаті жерела нафти. Він рад був тому, та про те в кождій кошарі докладно переглядав рахунки, копальняні знаряди, млинки, линви —
