томісь сьвіжі листи, замовленя на нафту і на віск, якого рафінерію треба було робити як найшвидше. Герман засїв зараз писати листи. Упоравши ся з сею роботою подзвонив і запитав у слуги:
— Дувідко ще не прийшов?
— Нї. Певне буде в касинї на вечері.
— Ну, ну. Піду й я туди.
Він одяг ся і пішов до касина. І там не було Дувідка, та він не дуже турбував ся сим. Адже не згубить ся нїде. Походить тай верне незабаром.
Він засїв до вечері і поки приготовили йому пару котлєтів, сїв під вікном і дивив ся на ту часть Борислава, де лежала головна ґрупа його копалень. Кошари з високими деревляними вежами бовванїли в сивому туманї мов пеньки здоровенного зрубу, а десь колись у низу проблискували сьвітла лїхтарень, коли хтось ішов з кошари до кошари. Протяжно застогнала свиставка в далекій дестилярнї, і пугач запугукав на старій вербі тут же над дахом касина. У Германа пробігла дрож поза плечима.
— Гарна птиця, — буркнув він сам до себе, — а чомусь нїколи не можу її чути без жаху. Чи справдї вона ворожить якесь лихо? Тьфу, і сам не вірю тому, а чогось страшно. Така вже дивна людська натура.
Та в тій хвилї бухнув здоровенний сніп проміня від землї аж під небо і щось глухо загучало, мов із горла десяти волів. Потім підняло ся величезною лїйкою в гору кроваве полумя, почув ся тріск розваленої і горючої кошари — в ямі наступив вибух. Бовдурами за-