йому не щастило. Люди дивили ся на нього як на заповітреного, обминали його склеп і він мусїв спродати все, щоб ратувати ся від повної руїни. Злїквідувавши свою мізерію він подав ся до Борислава, притягнений загальною тодї горячкою нафтовою, і кинув остатнї свої гроші в той шалений вир. Щастє почало грати з ним, раз усьміхало ся до него, наповняло його ями кипячкою, та рівночасно не з одного то з другого боку напускало на нього ріжні клопоти: то найкраща його яма завалить ся, то робітники збунтують ся, то конкурент підставить йому ногу — все немов на злість йому. Оттак він уже пять лїт бив ся в Бориславі, держав ся в рядї і нїби то мав успіхи, дехто навіть завидїв йому і вважав його богачем, але він сам найлїпше знав важкість свого положеня, сердив ся на свою долю, громадив у своїй душі злість і завзятє і з затисненими зубами бігав по Бориславі нїби то за дїлом, а найчастїйше лише як той павук, що замісь меду збирає отрутні соки.
Герман Ґольдкремер від першої появи Іцка в Бориславі стояв йому найбільше в дорозї. Все, все у Германа було ненависне Іцкови: і та його йовіяльна ляпідарність у висловах, що сьвідчила про певність себе і внутрішню силу, і та нежидівська прямота його плянів та дїланя, і поперед усього той шалений, а так незамітний, не реклямований успіх кождого Германового підприємства. В почутю своєї низшости, свого безсиля і ненастанного роздразненя Іцко дивив ся на Германа як на свого особистого ворога, як на якусь елєментарну силу, що ось-ось навалить ся на нього і здусить його. Се почутє мимовільного жаху ще
