ямі далї в глуб і ступнево гнати в боки штольнями, бож певно воскова жила не обмежуєть ся на саму Германову парцелю. Зі звичайним своїм завзатєм він зібрав робітників і почало ся копанє. Справдї вже на 60-тім сяжнї натрафив на воскову жилу, але не довго тїшив ся нею, вона оказала ся досить убогою, дала не більше двох ваґонів воску, а штольнї на всїх боках ями оказали ся безхосенними, бо виказували тілько тверду опоку без знаків воску. Іцкови довело ся гнати свою яму ще десять сяжень глубше, але й тут повторило ся те саме: знайшли покладець воску, але ще скупійший як першого разу, і знов довкола ями лиш тверда опока або ще твердша піскова скеля. Даремне знавцї радили йому покинути сю пусту яму та копати де інде; він велїв гнати її далї в глуб маючи певну надїю, що й тут мусить бути віск, богато воску, бодай стілько, що в Германа. Щось тягло його мов ланцюхом до сеї ями; він занедбав инші свої закопи, його доходи робили ся чим раз менші, роздразненє чим раз більше, на отсїй ямі держала ся вся його надїя. Він раз у раз кружив довкола своєї ями, не занедбуючи при тім шпіонити, що дїєть ся в Германовій кошарі. Коли від одного ріпника довідав ся, що Герман часто лазить сам до своєї ями, обходить у нїй усї штольнї і всї закутки та слїдить за знаками нових воскових жил, Іцик повзяв шалений плян, який попробував і виповнити. Він велїв у своїй ямі гнати штольнї власне під громадською толокою. Доводило ся пробивати ся крізь грубу піскову скелю, в якій камінь треба було розсаджувати динамітовими набоями. Даремне робітники приставлені до сеї роботи остерігали
