Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (1907).pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ще добрий кусень лежав у нього за пазухою, — голоду не бояв ся. Аж ось він попав на одну вулицю, по якій возили мерцїв з трупарнї на кладовище — далеко за місто. Він зразу цїкаво приглядав ся всьому. Вози за возами тягли ся вулицею довжезним рядом, навалені трумнами, на борзї позбиваними з неструганих дощок. Крик та завід осирочених не вмовкав, — купами перли ся люди ріжних станів улицею, богато навіть по дорозї падало заражених. Германа знов проняв мороз, коли поглядїв на ту страшну, безконечну процесию, — він що духу почав утїкати з тої вулицї, сам не знаючи куди, аби лише в далекі, глухі закаулки. Але ще довго потім йому причував ся гуркіт домовин, накиданих купами на драбинні вози та тягнених по вибоістій, каменистій вулицї, — причував ся йому той болючий плач і лякав його нераз серед тихої ночи.

Куди блукав він до кінця сього дня, як проводив слїдуючі, він докладно не тямить. Незвичайні, а на його молодий орґанїзм надто сильні вражіня приглушили його память. Він тямить тілько те, що часто добував ся до пустих хат, пертий голодом, і шарив на-потемки по кутах, поки не надибав де яку страву або кусник хлїба. Чим далї, тим більше лишала його память, — йому ставало якось горячо в грудях, а перед очима часто крутили ся червоні колеса, – вкінцї всьо щезло, темно…

Він прокинув ся в якійсь просторій сьвітлицї, в якій, не знати чому, було дуже холодно. Він лежав на ліжку, прикритий коцом і дрожав. Сонце, бачить ся, саме заходило і скісним промінєм осьвічувало блискучу, лякировану, чорну дощечку над його головою. Біля