Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (1907).pdf/19

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

нього богато таких же ліжок — стогнанє, оханє… Якась баба в чорнім тихо-тихо ходить докола і заглядає до хорих. Він дуже її злякав ся і затулив очи. Знов забутє…

Мов крізь сон до його слуху пробиває ся пискливий, нестерпний голос, що довго-довго, одностайно присьпівує. Він відкись нїби знає, що се шпиталь, але як він сюди дістав ся і чому — не знає.

Герман не знає й до нинї, як довго лежав у шпиталї, на яку слабість, відки його взяли і за яку ласку. Вражіня з того часу мелькають у його голові, мов відблиски далеких блискавиць.

Був сумний, осїннїй день, коли його випустили зо шпиталю. Вийшовши після довгої недуги перший раз на сьвіже повітрє, він почув себе таким безсильним, покиненим усїми, несьвідущим того, що тепер починати, — страх переняв його серед тої широкої, безлюдної вулицї, так як колись у ночи при видї огників, що тут і там блискали з вікон. Він ледво міг собі пригадати, що таке з ним дїяло ся перед недугою. Йому збирало ся на плач, — але якось здужав перемогти себе і пійшов, куди очи видять, чалапкаючи своїми маленькими ніжками по болотї вулицї.

— Герш, Герш! А ходи сюди! — крикнув хтось на нього з боку жидівською мовою. Хлочина обернув ся і побачив невеличкого, зизоокого Жида з рідким, жовтавим поростом на бородї. На Жидї була дрантава бекеша і чоботи, облиплі по самі кістки густим болотом. Германови зразу чудно стало, що хоче від нього той незнайомий Жидок, — і він мимоволї наблизив ся до нього.