Спомини уколисували Германа. Він чув, як у нутрі його немов таяв якийсь давнїй, довголїтний холод. Цїлі роки він носив його в собі, — цїлі роки, від коли оженив ся, — він чув, що якась судорога сцїпила його грудь і притупила в нім усяке людське чутє.
Вчора вечером, їдучи сюди, він проїздив через Губичі. Йому прийшлось минати давно знайому, похилену і на пів розвалену Іцкову хатину. Тепер вона вже в третїх руках після Іцка. Перед нею дві верби головаті і стара поломана лїса. Стїни покривились і позападали в землю, віконця позатикані шматами. Кілько сот разів він переїздив коло неї, і нїколи не прийшло йому на думку заглянути за високий пліт, хто тут жиє? Вчора, не знати як і відки прийшла йому така думка. Він велїв зупинити бричку і став на ноги, щоб заглянути через пліт. Троє Жиденят бавило ся на подвірю коло невеличкої, занедбаної шіпки, де колись стояв Іцків кінь. Двоє дїтий були круглі, повновиді, чорноокі і дуже веселі. Третїй, троха більшенький хлопчина, держав ся якось осторонь від них, забавляв ся, видно, нерадо, і робив усе, що йому казали менші. Його лице було зовсїм
