Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (1907).pdf/37

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ючи стогін болю. Герман застив на місцї з переляку, побачивши той кровавий, страшенний привид. Він притис ся до печи і не сьмів кроку зробити.

— Поволи, Максиме, поволи! — приговорював один селянин другому. — Бережно держи за руку, — не видиш, що кров аж крізь бекешу виступає?…

— Я й так дивую ся, що бідний Іцко доси видержав. Та в нїм певно й одної кісточки цїлої нема — відізвав ся Максим.

Іцик знов застогнав, але так страшно, що Германови волосє в гору підняло ся на голові. Селяни положити його опікуна на постелї, взяли ся перевязувати його рани, як самі вміли — (цирулик, за котрим післали до Дрогобича, не швидко над'їде в таку негоду!) — а Максим, гріючи заморожені, кровю обмазані руки над огнем, почав шептом розповідати малому Гершкови, що за нещастє спіткало Іцка.

— Ну, видиш, небоже, — почав Максим хитаючи головою, — як то нещастє нераз чоловіка здибле на дорозї! Тай то ще от-яке! Най Бог кождого боронить тай заступить від такого! От, видиш, їдемо ми дорогою понад Герасимове бережище, — ти знаєш, де воно, — он там за селом над рікою той беріг крутий та високий, — їдемо собі, віз за возом, — а тут вітер у споду реве так, що Господи!… Снїг так і жбухає межи очи, — конї ледво лїзуть, — страх! Аж ось кум Стефан, що їхав, передом, кричить: „Гов!“ — Ми всї: „Що таке?“ А Стефан повідає: „Слухайте! Тут щось страшного, — якесь нещастє!“ Слухаємо, — дїйсно в сподї берега щось стогне, та так страшно,