ти не міг, і бачилось, не пізнавав нїкого. Герман раз лише поглянув украдком на нього. Голова була позавязувана хустками, крізь які повиступали широкі плями крови. На бородї і волосю скріпла кров, бекеша і сорочка кроваві, уста посинїлі, очи бездушні, вираз лиця страшний!
Аж десь над раном, коли буря троха стихла, приїхав цирулик із Дрогобича і почав сварити та лютити ся на селян, що брали ся самі до перевязуваня ран, а не знають тому ладу.
— Алеж, пане, — відповів Стефан, — таж доси був би згиб чоловік! Ми бодай що-то, а кров затамували.
— Мовчи, стара торбо! — гаркнув гнївно цирулик. — Ти відки знаєш, що був би згиб? Як ти можеш то знати?…
Стефан, хоть був на слова досить острий, змовчав, а цирулик почав розглядати рани, і запевно мусїв признати в душі, що перевязка зовсїм не була така лиха, як думав з разу. При помочи селян, котрі почали увихати ся, немов тут ішло о ратунок їх наймилійшого свояка, попромивано рани і тодї аж можна було розглянути, що таке покалїчено у Іцка. Здаєсь ся, падучи з високої кручі, він упав насамперед на лївий бік о острий, вистаючий камінь, бо лїва рука була зломана повисше ліктя, а крім того в самім рамени була глубока рана. Відтак тїло переважило ся на право, при чім Іцик покалїчив ся о другий камінь. Цирулик побачив, що біда, і коли люди, а особливо жінки, яких зійшла ся повна хата, запитали його, чи вийде Іцик, — він стис плечима і сказав, що велике було би диво, як би дожив до завтра.
