Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (1907).pdf/40

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Цирулик сказав правду. Іцик умер ще того самого дня, не прийшовши анї на хвилю до памяти. Герман не плакав на його похоронах, — його тїло все ще дрожало зі страху від тої ночи, — страх витискав усяке инше чутє. Він ночував у губицького арендаря, котрий заразом узяв опіку над Іцковим маєтком, щоб нїби зберегти його для Германа. Герман пробув у нього до весни, не знаючи, що дїє ся з тим маєтком. Аж коли громада упімнула ся о те дїло, — арендар показав якісь рахунки, якісь Іцкові квіти, — хату й огород Іцків спродано, а по сплаченю довгів лишило ся для Германа 90 ґульденів, які арендар віддав йому до рук. Герман з тою сумою вийшов із Губич, — пішов у сьвіт шукати щастя, — і ота сума була першою підвалиною його мілїонів.

Так закінчило ся для Германа супокійне сїльське житє. Тепер сидячи за писемним бюрком перед рахунковою книжкою в Бориславі, він, практичний чоловік, фінансїст, не богато ваги привязував до наслїдків, які лишило те житє в його душі. Він навіть силував ся глядїти на нього згірдно, з висока, шукав у голові насьмішливих слів для його схарактеризованя, але про те його думка раз-у-раз вертала до тих сьвітлих хвиль, і не знати чому, йому все ставало лекше на серцї, коли згадував губицьке житє. Він не тужив до нього, не бажав, щоб воно вернуло ся, — але чув заразом, що теперішнє житє серед достатку й роскоші зовсїм не лїпше від тамтого, — коли навіть не поганьше. Він сам не знав, чому кождий раз при думцї про Іцка й Губичі йому робить ся якось так на душі, як тому, хто блудячи в густім, темнім лїсї, крутими стежками, на-