Правда, він не покинув зовсїм варити, але платив уже за коновку ропи не по шістцї, а по пять крайцарів, тай то більші скількости брав не радо.
— Ka Geschäft! — подумав собі Герман і наважив ся покинути либацтво.
Се було в осени. Либацький сезон і без того кінчив ся. Герман обмивши з немалим трудом та накладом мила і навіть дрібного піску своє тїло від ропи, що за все лїто насїла на ньому грубою, чорною верствою обридливого товщу, перебрав ся по людськи і обночувавши ся в Дрогобичі у того таки старого Туртельтавба на Лану, в ночи, коли в хатї всї заснули, при блиску лойові сьвічки взяв ся на клаптиках паперу зводити свої рахунки. Його бухгальтерія була невибаглива, вся в його голові, але до чисел він мав добру память і міг одно дороге та любе йому число ховати цїлими роками не боячись помилити ся. Він числив і числив, зводив суми, відтягав і знов складав, і нарештї геть по півночи загасив сьвічку і пішов спати веселий та вдоволений. Його капітал не лише не розтратив ся, а при його зручности й хитрости виріс майже в за-троє. Він за той час жив дуже нужденно й ощадно: не пив нїчого крім води, — їв мало, переважно сухий хлїб та цибулю, а проте чув себе сильним і здоровим як нїколи. Йому минуло девятнацять лїт і в його нутрі щось немов перло і тисло на зверх; молода сила й відвага просила собі виходу, та не знаходила його. Він довго не міг заснути, перевертав ся з боку на бік на своїй твердій постелї. Жадоба гроший чим раз сильнїйше опановувала його, — чим раз частїйше він думав над тим, яким би способом
