— Ни, що цїсарських! Яких цїсарських? — решетить ся Жидок. — Я вам по правдї говорю. Людську цїну даю. Ідїть по торговицї, питайте, чи дістанете більше.
І він плюне і нїби йде. За хвилю приходить другий барашівник, розумієть ся, змовивши ся з першим, знов огляне, намне, наторгає худобину, прогонить її, щоб бачити, як іде, і дає 24 або ще менше. Пізнїйше приходить третїй, четвертий і раз у раз збивають цїну. Довкола своєї жертви вони кружать як ворони довкола стерва, силкують ся не дати їй відітхнути і отямитись, пригноблюють її настрій, а рівночасно своїм вештанєм, голосним торгованєм та ще голоснїйшою лайкою відбивають иньших, реальних купцїв. Бо жаден із них на правду сам для себе й не думає купити; вони торгують „на запас“, спекулюючи на те, що знайдуть купця, якому зараз же й відпродадуть сторговану худобину з зиском. Бо рівночасно з оброблюванєм продавцїв барашівники пасуть очима також купцїв, особливо таких, що не люблять самі ходити поміж худобу та торгувати ся, отже молодих дїдичів, посесорів, що удають великих панів, або панських вірників, що раді би на кождім інтересї, який роблять на панський рахунок, заробити й собі хоч би невеличке куку в руку. З низенькими поклонами, з покірним та услужним лицем наближаєть ся такий барашівник до купця з запитанєм:
— Що вельможний пан купує?
„Вельможний пан“ потребує двох чи трьох пар ялівок або бичків на пашу, або волів до ярма, або дійних коров.
