— О, я зараз вельможному пану приведу. Я вже тут маю — ай-яй, яй! Як би навмисне для вельможного пана! Я вже сторгував для иньшого пана, дуже мене просив. Але я знаю, вельможний пан будуть ласкаві менї за фатиґу…
Бувають і такі пани, що прибуваючи на торговицю від разу кличуть до себе баришівників і заявляють їм: потребую того й того в такій і такій цїнї. Барашівники кидають ся на торговицю, як на польованє, торгують, купують, розумієть ся, не платячи, потім ведуть до пана — розумієть ся, худобину, а не продавця — і знов старають ся виторгувати від нього як найбільше. Та буває й таке, що пан або загалом грошовитий купець іде сам на торговицю, гонить барашівників від себе і оглядає продажну худобу. Барашівники, як собаки, слїдять з далека кождий його рух, а коли побачуть, що якась штука подобалась йому і він починає торгувати її, і, як то буває звичайно, не може сторгувати від разу, нїби покине і відійде, знов верне і торгує і знов покине і йде далї, вони знаючи по торзї, що кращої, відповіднїщої штуки він не знайде для себе, швидко надскочать, дібють торгу, дадуть продавцеви завдаток, і тодї вже покупець і добрий бариш звичайно не мине їх рук; а коли покупець упреть ся, то завдаток пропадає і барашівники все таки тратять не богато; тай то звичайно вони погрозами й криком зуміють видерти свій завдаток від продавця. Оте чесне ремесло вимагає не лише зручности й несумлїнности, але також значного знаня психольоґії як хлопської так і панської, доброго горла, твердих рук, та, як кажуть у Дрогобичі, „невипареного писка“,
