себто рота здібного без упину божити ся, клясти себе й увесь сьвіт, жартувати, брехати й підлизувати ся на всї лади.
У всїх тих штуках Гершко Ґольдкремер здавна, як то кажуть, з'їв муху, то й не диво, що з нього швидко міг виробити ся добрий барашівник. Правда, до сього ремесла, що було властиво замкненою в собі і зорґанїзованою розбійницькою шайкою, не можна було брати ся від разу, по самій добрій охотї. Новак наскакував зараз на старих майстрів, які не залишали гаркнути йому своє грізне „зась!“ А коли би такий новак упирав ся і хотїв крутити ся по торговицї на власну руку, то їм, перелетним птахам та старим бувальцям нїчого не значило де будь у затилю почислити йому кости та споневіряти фаціяту. Гершко довго заходив несьміло до тих хижих вовків, пробував знайомити ся з ними, трактував одного й другого то горівкою, то нічлїгом, то тютюном, а сам тим часом нїби то й не дивив ся в той бік, займав ся иньшим заробітком. Він наймив ся у одного жидівського склепаря за продавця-рознощика: в торгові днї набирав у нього капелюхів, кучем, хусток, люльок і всяких инших дрібязків і йшов з тим поміж вози, по торговицях, по шинках, де пють могоричі та хвилево бувають щедрійші на гроші. Склепар звичайно назначував цїну на всякий товар, здаючи його Гершкови до розпродажі, а що йому вдало ся взяти звиш тої цїни — се його. Розуміє ся, що Гершко не був з тих людий, котрі для якоїсь там чесности готові самі собі шкоду робити. Він шахрував покупцїв і дер із них, що міг, намагаючи де жартами й сьміхом, де клятьбою та горячими запевненями,
