Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (1907).pdf/55

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ґешефт. Надокучило двигати оті дурницї. З того ледво виживеш.

— А може-б ти мав охоту від того товару перейти до такого, що сам пішки ходить?

— Ой, ой, ой, чому нї?

— А маєш дещо гроший на початок?

— Та… дещо би знайшло ся.

— Ну, то знаєш що? Пристань до спілки зо мною.

Гершко не кажучи нїчого поцїлував Вольфа в руку.

— Добре? — мовив Вольф зачудуваний троха такою нїжністю парубка. — Я гадав, що ти захочеш надумати ся.

— Чого надумати ся? Я вже досить думав.

— Ну, знаєш, наше ремесло не легке.

— Я легкого хлїба не хочу.

— Тай не зовсїм безпечне.

— Чень вовки не з'їдять.

— Часом і се трапляєть ся. Ти бачиш, ми барашівники не ходимо люзом, а все компанїєю. А в нас у компанїї ріжні люди. Ой, дуже ріжні. Більша часть таких, що відбували практику в криміналї. Народ твердий і прудкий. Як що до чого, не завагує ся і горло здушити, і ножем під ребра помацяти. Та ще свої — нїчого. Вкупиш ся в компанїю, то можеш бути безпечний. Але як прийде на великих ярмарках, де ґешефт іде на тисячі, збігнуть ся дві або й три компанїї барашівників, і з мазурщини, і від московської границї, і з Угорщини, то треба мати ся на бачности, ой треба!

— Вовка бояти ся, в лїс не йти! — мовив Герман, твердо наваживши ся не випустити з рук нагоди.