Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (1907).pdf/57

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

надзираємо один за одним, а що заробимо, тим оба рахуємо ся, а компанїї з нас один пай.

— Добре так, — мовив Герман.

— Ну, не знати ще, як воно буде, — охолоджував його Вольф. — Ти ще надумай ся. Я попробую говорити з компанїєю, чи позволить менї взяти тебе на практику.

— Хиба може не позволити? — з острахом крикнув Герман.

— Може. Як якого дурного хлопчища, то легко позволяють, але розумного, дотепного парубка, то не радо. „За надто ситий будеш“ — говорять. Ну, та вже я якось їх уговкаю. А коли згодять ся, тодї підемо оба до рабіна.

— Чого до рабіна?

— Ну, знаєш, то такий ґешефт, що нераз і заробок і житє на волоску висить. Як я не можу у всьому спустити на свойого практиканта, у всьому довірити ся йому, то я мов без рук і без очий. Тодї вся спілка нї на що. Мусиш менї перед рабіном дати слово, знаєш, тверде слово, під хайрем, що будеш менї вірний, не відступиш мене нї в якім припадку, не втаїш нїчого передо мною, не будеш змовляти ся нї з ким против мене, в цїлій компанїї будеш знати тілько мене і нїкого більше.

Вольф промовив ті слова з таким притиском і так дивно впер свої очи в Германове лице, що сьому аж мороз пішов по за плечима. Та про те його практичний змисл узяв швидко верх над острахом.

— Добре, реб Вольф, — мовив він, — але що ви менї дасте за се?

— Заробиш ти своїми грішми, то твої дві части зарібку, а моя третя; зароблю я своїми