мої дві части, твоя третя; а коли гроші складаємо оба, то в такій пропорциї дїлимо й зиски.
— Добре. Пристаю на умову. Моєї вірности можете бути певні. Але яке менї запевненє?
— Яке слово ти перед рабіном даси менї, таке саме я дам тобі. Добре?
— Добре.
— Ну, а тепер ходи, заплати обід і гальбу вина на згоду.
Минуло кілька тижнїв, і Герман із либака зробив ся барашівником. Компанїя приняла його за оплатою пятьох ренських на загальну почесну, а рабін так розумно і досадливо промовив їм до сумлїня, що Герман даючи Вольфови слово на вірність аж розплакав ся. Вольф уважав се за добрий знак і почав з Германом проходити практичний курс товарознавства. Він оповідав йому про ріжні прикмети коний і иншої худоби, учив його, як оглядати та випробовувати кожду штуку, як пізнавати вік по зубах, хід, силу, швидкість, робучість, як віднаходити утаєні хиби і з другого боку утаювати у продаваної скотини хиби так, щоб звичайний покупець не міг їх пізнати. Він оповідав йому про цїни і способи торгованя, характеризував панів, попів, селян та ріжнородних покупцїв і продавцїв, оповідав про славні ярмарки на коний в Улашківцях, на вівцї в Косові та Кутах, на худобу в Сучаві та Голомуцї. Всюди він бував, усюди зазнавав ріжних пригод, де заробляв, де тратив, і винїс із того шумного та ріжнобарвного житя не золото, не срібло, а стару полатану бекешу, пару брудного шматя і голову мов напаковану торбу повну найріжнїйших досьвідів, сьмішних
