пинивши ся під кріслатою грушею, що стояла на межи, та притуливши ся до її грубого пня, так щоб його з далека не було видно, оглянув ся довкола. Сонце вже клонило ся до заходу, з дерев і гір лягали довгі тїни і закривали долини. Перед Германом у низу, в широкій кітловинї лежали Лютовиска. Половину місточка закрила вже тїнь від далекої, покритої лїсом гори Чорної; тай другої половини було мало що видно крім найблизших домів, бо над місточком висїв густий сивий туман куряви, з тої куряви йшов глухий клекіт та рев, мов від великого водопаду. Мов тріски розбитого корабля, які розбушована вода викидає тут і там на беріг, видно було на стежках і шляхах довкола місточка то одиноких кінників, возових та піших, то цїлі валки та купи, які звільна тягли ся до місточка, то з місточка. Переважно вертали з місточка ярмаркові зробивши своє дїло, дехто гнав закуплену худобу, на возах дїти свистали в закуплені в містї свиставки, калатали глиняними брязкалами, а парубки звісивши ноги через низенькі полудрабки возів вигравали на сопілках. Та голоснїйше від тих брязкал, свитавок та сопілок вигравали самі вози, ті маленькі бойківські, звичайно волами тягнені возики, яких властителї звикли хвалити ся тим, що в їх возї нема анї одної частинки, анї одного цьвяшка зелїзного. Оті старосьвітські, щиродеревляні машини сунучи ся помалу до гори на немазаних колесах видавали протяжні, мелянхолїйні тони, подібні до кигиканя чайки, які мешканцї Підгіря звичайно перетолковують на слова: мааа зи́ии́! мааа-зи́ии́!
