Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (1907).pdf/70

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Герман довго, непорушно стояв під грушкою, пильно вдивляючи ся в близше й дальше около. Дорогою й стежками снували люди, селяни, Жиди, але нїчого підозреного не було видно, нїкого такого, хто-б слїдив за ним, зупиняв ся, роздивляв ся, шукав чогось чи когось очима. У нього сильно било ся серце в грудях, по части від утоми, по части зі страху. Він нїколи ще не бачив на Вольфовім лицї такого виразу трівоги, як сьогодня. Значить, тут направду щось погано, їм грозить якась небезпека! І він знов придивляв ся місточку, прислухував ся його клекотови, силкував ся коли не очима, то бодай думкою проникнути ту сїру хмару, що в своїм лонї крила якусь небезпеку для Вольфа й для нього.

А тимчасом він почув голод і спрагу. Він пригадав собі, що від самого рана не їв нїчого крім одного обарінка, який між одним і другим торгом купив за 4 крейцарі у перекупки і з'їв на бігу. Ніздрі й горло у нього були повні пороху і пекли мов посипані приском; лише незвичайне зворушенє, ота ярмаркова горячка сього дня держала його доси на ногах; тепер він чув, що сили опускають його. Його клонило на сон, тїло отяжіло від утоми, голова тяжіла на плечах як довбня і замісь недавнього остраху в душі почало перемагати якесь обридженє та знеохоченє.

— Вольф викивав мене! — думалось йому. — Велїв менї як дурному бігти під лїс, драпати ся чорт знає куди, а сам певно забрав гроші тай драпнув у инший бік, аби не дїлити ся зо мною. Мене напудив чужими барашівниками, а тепер певно сьмієть ся в кулак! — І вже думав вертати назад до Лютовиск. Та йому