Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (1907).pdf/75

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вивертом, що може вчора був леговищем ведмедя, а за своєю перегнилою корою ховав гадюку. Хоч голод і втома страшенно докучали йому і мов оловяна шапка гнули до долу його голову, то про те страх був дужший і він не заснув тої ночи анї на хвилину. Тай не диво: свисти їх переслїдовників не втихали всю ніч; вони не запускали ся далеко в лїс, де в пітьмі не могли би побачити нїчого, але позаймали становища на ріжних точках так, що куди-б не пробували вишмигнути ся їх жертви, всюди мусїли б попасти ся їм на очи. Судячи по свистах, які чути було з ріжних точок, переслїдовників було може шість, може вісїм; можливо зрештою, що їх було менше і вони ходили з місця на місце по краю лїса.

Щастє, що лїс, вихопивши ся широким трикутником аж над Лютовиска, широкою підставою того трикутника притикав до другого, далеко більшого лїса, що вкривав широкий майже на милю верх гори Чорної і тягнув ся відси неперерваною масою далї на південь, по над Ступосян, до Волосатого і аж до Бескида, до угорської границї. На сьому Вольф і оснував свій плян утеки.

— Слухай, Герш, — шептав він Германови в ночи, тулячи його до себе, як рідного сина, — нам треба буде розстати ся. На якийсь час, розуміє ся. Ті собаки не дадуть менї спокою, я їх знаю. Я мушу тїкати на Угорщину.

— Я піду з вами, — мовив Герман.

— Нї, не добре буде. Одному лекше тїкати тими лїсами, а двом невигідно. А тут головна річ поспіх і тиша. Ти мусиш утїкати в противний бік. Тобі лекше сховати ся, тебе вони не знають, сьогодня перший раз бачили. А я