Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (1907).pdf/77

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

довго слухав запираючи в собі дух, але крім звичайних лїсових шелестів ту журкотаня потока в низу не чув нїчого. Аж свист, що почув ся, здавалось, ось-ось над його головою, виполошив його з нїмого наслухуваня. Не було нїякого сумнїву: погоня була вже в лїсї, шукала за ними. Правда, на разї не було безпосередної небезпеки, щоб хтось ідучи горою понад яром (а там очевидно був той, що свистав), міг побачити його в темнім ярі та й ще схованого за вивертом. Але за якої пів години се могло змінити ся: розвиднїє ся і тодї все пропало.

Міряючи вухом здогадне віддаленє того, що свистав, від його становища, Герман міркував, що він віддїлений від нього простором яких сто кроків. У гірському лїсї, а ще в ночи, коли бігти не можна, се віддаленє значне. Коби лише не було засїдки на краю лїса, там де яр виходить на вільне поле, то втекти було би зовсїм легко. Та Герман навіть не думав довго: свист у лїсї був для нього мов батіг для коня. Він так привик у трудних хвилях покладати ся на Вольфів досьвід та знанє обставин, що й тепер анї не думав укладати иньшого пляну, лиш обережно, мацаючи руками перед собою, подав ся в низ яром за течією невеличкого потічка, що плив по його днї і своїм журкотом глушив шелест його кроків.

Ішов так може з пів години, і судячи по страху, якого наїв ся за той час у самотї, судячи по трудї, якого зазнав, був певний, що уйшов з десять миль і що сей яр якийсь безконечний. На правду-ж він уйшов не більше як сто кроків. Свисту погонї не було чути, мабуть пішла в иньший бік. Та ось він поба-