чив, що над ним небо починає сїріти, дно яру клонить ся сильнїйше в низ і вийшовши з по за якогось закрута він побачив нараз перед собою немов широку отворену браму або велитенське вікно; крізь той отвір у лїсовій пітьмі видно було сїру мряку, що залягла дальшу, безлїсну долину, а десь далеко над морем мряки видно було инші, лисі, безлїсні гори. Значить, лїс тут кінчив ся. Тут треба бути обережним, щоб не наскочити на ворога! Герман стишив ся, притулив ся до кріслатого бука, що ріс звішений над глубоким дном яру, і почав уважно слухати та проникати зором у грубу лїсову сутїнь, яка лиш ген-ген рідла, мов величезне решето, в якому ока були з сїрого сьвітла лїтнього досьвітка.
Герман пройшов троха швидше ще кількадесять кроків, потім поповз рачки горі стрімкою стїною яра, чіпляючи ся за корчі диких малин, що стояли тут густою лавою, і не виходячи з малинника силкував ся роздивити ся довкола по лїсї, чи не побачить якого ворога. Нїкого не було видно. Вид вільного поля, так недалекого, і сїре раннє сьвітло заспокоїли його, прогнали його страх. Не вилазячи з малинника він пішов корчами по краю лїса, поки не вийшов на конець. Тут була толока, ще пуста, похилена до півночи. В низу плила якась річка, за нею була вузка сїножать, стояли копицї та обороги повні сїна, а далї піднїмала ся знов гора, шмат лїса і лисий високий верх. Анї села, анї хати, анї живої душі. У Германа щось стиснуло за серце; почутє самоти серед величезної гірської природи вдарило нараз холодною хвилею на його душу. Йому хотїло ся плакати.
