якусь глуху, невияснену вподобу в тім образї, а особливо любив цїлими годинами вдивлювати ся в страшні, дявольським огнем розіскрені очи гадюки. Сей малюнок від разу так йому подобав ся, що побачивши його десь у Віднї на виставі зараз купив його. Правда, в Дрогобичи жінка не хотїла мати у себе в домі тої „обридливої гадини“, от тим то Герман повісив його у себе тут у Бориславі. Нераз, коли сюди до нього заходили инші промисловцї або урядники і з жахом поглядали на сей малюнок, Герман усьміхав ся і говорив прицмокуючи:
— Правда, гарний малюнок! Оріґінал! Пять сот ринських коштує, ще й без рами. За саму раму пятьдесять дав!
А потім додавав поважнїючи:
— Щож, ä Kampf ums Dasein! Коза хоче жити й вуж хоче жити. А хто тому винен, що вуж не може жити травою, лише козою? А ти коза будь мудра, не лїзь вужеви в зуби! А бир-бир!
Але на самотї Герман якось не міг жартувати анї з вужа анї з кози. Він чув якийсь темний, забобонний страх перед тими гадючими очима, — йому здавало ся, що сей вуж колись ожиє і принесе йому щось незвичайне: велике щастє, або велике горе.
Поволи розвіяла ся густа, холодна паморока, що досьвіта була залягла над Бориславом. Герман Ґольдкремер випив каву, засїв до бюрка і добув величезну рахункову книжку, щоби позводити рахунки за весь тиждень. Але сонце лило до сьвітлицї таку повінь сьвітла; поранний холод і глухий віддалений гамір робучого люду — все те лоскотало його змисли та заразом обезсилювало, усипляло їх. Орґанїзм,
