знаю, кілько їх там. Зараз надійдуть. Гонять мене цїлу ніч.. із Лютовиск… Як би питали за мною…
— Ну, ну, вже я буду знати, що їм сказати.
— Але може захочуть шукати? Вони страшні, а ви самі…
— Не бій ся, я вже дам собі ради. Медвідь страшнїйший, а я його не бою ся. Ну, ходи сюди!
І мовлячи се він відкидав на бік купу ріщя, що стояла приготована на паливо в кутї колиби, викидав зложені під ріщєм грубші пеньки, відвалив під ними камяну плиту і показав Германови тїсну, темну яму.
— Лїзь туди!
Герман не ждучи довго скочив до ями. Се була бацова криївка, де він ховав „мерендю“ принесену з села на цїлий тиждень, тоб-то квашені огірки, муку, бульбу, ховав запасові будзи, одежу непотрібну для безпосередного вжитку і загалом усе цїннїйше, чого не хотїв лишати в колибі на вид усїм вівчарям.
— А може ти голодний? — запитав бац, коли Герман щез у ямі і забив ся десь у кут.
— Йой, аж гину з голоду.
— Ну, то на тобі отсей кавалок хлїба та отсей глечик жентицї. Їдж і не бій ся нїчого.
І мовивши се бац закрив яму плитою, прикидав плиту колодками, потім ріщєм, потім виглянув із колиби, а побачивши справдї двох Жидів, що наближали ся до колиби толокою з гори, взяв свою роботу і сїв на порозї, мов і зовсїм нїчого не бувало.
