із псами, ми зробимо на них таке польованє, що вони й слїди позабирають звідси.
Та Жиди мабуть занюхали письмо носом і не дожидаючи ся вечера забрали ся геть. А другого дня від самого рана вони знов снували здалека довкола колиби; видно пильнували, чи Герман таки не покаже ся, не захоче йти далї. Вони підлабузнювали ся до вівчарів, частували їх горівкою й тютюном і розпитували, чи бац не сховав де в колибі такого й такого Жидка, але вівчарі не знали нїчого, бо Герман не вилїзав із своєї ями і вівчарі не бачили його.
На другу ніч Жиди знов щезли, але з доброю надїєю. Вони дали одному вівчареви срібного ринського і довідавши ся від нього, що в колибі єсть яма, де можна справдї сховати чоловіка, підмовили його, щоб у ночи, коли бац буде спати, посмотрив до ями і переконав ся, чи нема там того, кого їм треба було. Вівчар зробив се дїло зовсїм по просту. Він знаючи добре, що яма викопана в кутї колиби, прокопав з надвору невеличку дїру під підлогою, просунув туди в яму свою паличку і почав з легка штуркати нею до середини. Зараз він наткнув ся на щось мягке, а штуркнувши сильнїйше почув глухий окрик Германа, збудженого зі сну ударом у бік. Вівчареви було сього досить; тепер він знав, що Жиди не даром никають довкола колиби і надїяв ся за своє відкритє заробити ще лїпші гроші. Та на лихо йому третього дня Жиди не показали ся вже. Бац продержав Германа ще й той день у ямі, а коли й четвертого дня Жидів не було, він велїв йому вийти, говорячи, що тепер уже безпечно. Та Герман не вірив; хоч і як погано було йому сидїти в ямі, але страх перемагав
