Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (1907).pdf/89

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Сей, розумієть ся, не пізнав його і коли він попросив ся на ніч, зирнув на нього з під лоба і видно не мав великої охоти приняти його.

— Гертс-іер, Сруль-Лейб, — промовив він стиха, — я мав би вам щось сказати.

— Ну, що таке?

— Та лише вам самим.

Сруль-Лейб завів його до ванькира заваленого подушками та всяким шматєм.

— Ви не пізнаєте мене, Сруль-Лейб?

Сруль-Лейб змірив його очима.

— Нї, не пізнаю.

— Я той барашівник, що в часї ярмарки ночував у вас з Вольфом — тямите?

— Ай-вай! — скрикнув Сруль-Лейб і вдарив ся об поли руками. — І щож ти тут робиш?

— Я маю у вас розвідати ся про Вольфи. І зачекати на нього, коли ще не вернув.

— Про Вольфа!… зачекати!… якто, то хиба ти не знаєш?…

Сруль-Лейб очевидно не міг договорити реченя, немов щось стискало його за горло.

— Що я маю знати, Сруль-Лейб?

— Що за тобою шандари шукають?

— За мною? На що я їм потрібний?

— Ти мав бути спільником тих, що замордували Вольфа.

— Я? Замордували?

Герман довго стояв мов остовпілий, не можучи сказати анї слова. А тим часом Сруль-Лейб оповідав:

— Адже його замордували — ти не чув? Зловили його на угорській границї. Мабуть допитували його за грішми, бо пекли йому ноги на огнї.. Всї ребра поламали. Лїсничий знай-