яка й по пять бочок денно. Шихтарі жалували ся, що в кількох ямах замісь нафти добуває ся земний віск, із яким тодї ще не знали що робити. Сей непотрібний продукт причинює не мало марної працї, бо требаж вибирати його з ям і відкидати на бік; якусь часть беруть робітники з поблизьких сїл до дому з собою і уживають до каганцїв замісь лою, але й вони не хочуть брати його богато навіть задармо, бо коптить сьвітячи ся та й від того коптю болить голова. Герман уже давнїйше звернув увагу на сей новий продукт і вислав проби його ріжним віденським хемікам, але відповіди від них іще не мав. Та все таки чуючи, що селяни вже знайшли спосіб його ужиткованя, він зараз доміркував ся, що з тим воском може вийти щось подібне, як із нафтою, що й йому можна буде надати форму товару поплатного на широкім ринку, велїв своїм підвладним не викидати його більше, а складати на всякий випадок у маґазинах.
— Алеж у нас нема місця в маґазинах! — мовив касієр.
— То побудувати нові, — мовив коротко Герман і на тім дїло й стало. Він різікував, але се таке різіко, що в ньому що найменше вісїм шанс против двох промовляють за будущою користю. А от клопіт, що продукция кипячки не зростає. Герман належав до спілки, що в околицї Борислава і біля Дрогобича побудувала декілька дестилярень. Попит на чисту нафту збільшував ся раз у раз; вона здобувала собі не лише хати найбіднїйших, ремесницькі варстати та робітнї, але в міру того, як її дестильовано краще, як вона горіла яснїйше і не димила та не коптила, вона знаходила
