доступ і до сальонів. По містах почали нею осьвічувати вулицї, а віденська фірма Дітмара почала на велику скалю розвивати продукцію нафтових лямп ріжних конструкций. Тепер треба було лише як найбільше налягти на продукцію кипячки, і Герман ще минулого місяця наказав розпочати кільканацять нових закопів на сьвіжих теренах. Робота при тих закопах ішла невпинно і пожирала що тижня тисячі, але здобутків із них не було ще нїяких. Отсе найбільше турбувало Германа.
Він вірив у своє щастє. Він давно вже переступив ту межу, де чоловік тремтить над кождою дрібницею, де при кождім підприємстві ставить на карту своє бути або не бути. Його шанси були вже безпечні. Він розкинув свої сїти так широко, що щастє коли не тут, то там мусїло попасти ся в них. Воно вже не може зрадити його, хиба би стало ся Бог знає що надзвичайного. Але воно може гаятись, а йому ходило о поспіх. Йому треба було, щоб дїла йшли не лише раз у раз ширше, але також раз у раз швидше, як та снїгова лявіна, що котить ся з гори.
Праця над обрахунком протягла ся до другої години. Потім Герман пішов на обід. Обідав у касинї, яке головно його заходом оснувало ся два роки тому в Бориславі. До касина належали самі лише більші промисловцї, капіталїсти та урядники. „Плєбсу“ а особливо т. зв. халатових Жидів сюди не допускали. Місячна плата члена виносила 10 ґульденів, то розумієть ся, що бідолахам був доступ до сеї компанїї неможливий. Касино спровадило собі реставратора, який чуючи себе серед упрівілейованих дер їх немилосерно
