і швидко й собіж накупив селянських парцель та розпочав копати за кипячкою.
Касино, се був невеличкий деревляний домик, побудований на високім горбі над болотяною бориславською вулицею. До касина йшло ся деревляним тротоаром, що в формі широкої в три дошки кладки без поручя був покладений пів ліктя понад густим, смердючим болотом вулицї. З тротоару йшла в бік також деревляна кладка, але вже з поручями по обох боках, а з неї йшло ся на такіж деревляні сходи, що вели просто на ґанок касина. В нутрі одначе касино було уряджене хоч і не з комфортом, то все таки досить чисто й вигідно: була тут і досить простора реставрацийна салька зі столами і жірандолем на серед стелї та з зеркалами на стїнах, і саля білярдова з двома прикомірками для гри в карти. Розумієть ся, що анї покою для ґазет, анї біблїотеки, анї читальнї, анї в загалї ґазет та книжок тут не було; се дїяло ся в половинї 60-тих років, і такий люксус, як потреба читати, в ту пору не дійшов іще до бориславських промисловцїв і капіталїстів.
У касинї раз у раз було повно: одні виходили, другі приходили; у всїх покоях стояв шум та гамір, було майже темно від тютюнового диму; дусив важкий запах спірітуозів, людського поту та нафтових випарів, що долїтали від недалеких копалень та маґазинів. Їли тут мало, за те пили богато, особливо вечерами та ночами. Тепер, коли Герман увійшов сюди, в їдальнї було ледво кілька гостий, за те при білярдї та при картах було глітно і шумно.
