довгі лїта своєї молодости, що й потому, в мужеських лїтах, так довго ще велїло на себе ждати! Ось воно — щастє! Богатство! Від памятного ярмарку в Лютовисках минуло вже двацять лїт. Як богато за ті лїта пережив тодїшнїй бідний барашівник Гершко! І яке все те, пережите в тих лїтах, було відмінне від бурливих, инодї веселих а инодї страшних пригод його молодости! Лиш одно не змінило ся до остатнїх днїв — невтомна погоня за капіталом, за богацтвом, ґешефтом. І дивна річ, від часу того памятного ярмарку, а властиво від часу, коли завдяки Вольфовій смерти він зробив ся паном усеї його спадщини, тоб то капіталу в сумі звиш 6000 ґульденів, фортуна не переставала всьміхати ся йому, але все якось зизом, одним оком. Вона чим раз щедрійше сипала йому зі свойого чарівного рога достатки, зиски та матеріяльні добра, а другою рукою, бачилось, відбирала йому задоволенє, можність роскошованя надбаним добром, затроювала його промислові та спекуляцийні тріумфи зовсїм, сказати би, байдужними, постороннїми і для реального ґешефтсмана навіть соромними дурницями.
Так було між иншим і з його женячкою. Зробивши ся власником шістьох тисяч ренських, що на тодїшнї дрогобицькі відносини значило вже гарний маєток, Герман з разу не знав, що йому починати далї. Його голова горіла від ріжних проєктів і плянів, з якими одначе він не звірював ся нїкому. То він думав про гуртову торговлю сілю, особливо в гірських повітах, де сіль найпаче зимою робить ся страшенно дорога задля трудности довозу і при добрім веденю дїла можна мати добрий зиск; то думав про торговлю худобою, хоча сьвіжі
