згадки про ярмарок у Лютовисках наповняли його страхом. А з поза всїх плянів усе незмінно виринав Борислав і його дивна мазь, та власне з сього боку не було можности уложити який будь реальний плян. Тимчасом він зложивши свої гроші в кагальній касї нїби то практикував у торговлї крамщиною, поки несподївана пригода не вирвала його з тої колїї.
Одного вечера, біжучи за якоюсь орудкою Стебницьким трактом він наскочив на велику купу селян, що чогось голосно кричали. Надійшовши близше він почув з посеред тої купи грубих, сердитих голосів пискливі окрики і лайки якогось Жида. Гармідер робив ся все дужший, жидівський голос підносив ся все висше, і нараз із середини збитої купи почув ся глухий лускіт, жидівське „ґевалт“, далї зовсїм уже нетямний вереск і рев розлюченої юрби.
— Що таке? Що таке? — питав Герман крайнього селянина, що хоч і не брав участи в бійцї, але кричав так само сердито як инші.
— Тїкай, бо й тобі таке буде, як отому! — відгукнув селянин, і обертаючи ся до центра юрби крикнув: — А бий злодїя, ошуканця! Не пустїть живого! Досить нассав ся нашої крови!
Вереск Жида в серединї швидко затих, чути було тілько глухі удари, мов молоченє важких цїпів, та безтямні викрики тих, що били. Та ось зі всїх боків позбігали ся Жиди, розіпхнули юрбу і вирвали безтямного, закровавленого свойого одновірця з під ніг розлючених селян.
— Що таке? За що бєте? — допитували Жиди. Та від селян годї було довідати ся до-
