Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (1907).pdf/99

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

кладно. „Пявка“, „ошуканець“, „кров нашу ссе“, тай годї. А надто ще побачивши Жида зомлїлого і зовсїм мов неживого селяни зміркували, що се пахне недобрим, і швидко розбігли ся до своїх возів, щоб у сумерку без лиха як найшвидше вибрати ся з Дрогобича. Лиш ті, що стояли оподалїк і були сьвідками всеї історії, розповіли нарештї, що сварка зайшла із за якихось виплат, що побитий змагав ся з селянами твердячи, що виплатив їм усе, а вони твердили, що не дістали нїчого, і нарештї розлючені кинули ся до бійки.

Такі вияви селянського самосуду проривали ся тодї досить часто і власть, чуючи себе безсильною запобігти кривдженю селян (се було 1849 року) не богато звертала уваги й на те, коли селяни потурбували свойого кривдника, особливо коли се був Жид. От тим то й не диво, що й отся бійка уйшла селянам безкарно, тим більше, що вони таки лишили ся при стратї, бо гроший, які їм відпер Жид, так таки не дістали, а після побитя вже навіть не сьміли домагати ся. Та найважнїйші наслїдки мала ся бійка для її припадкового сьвідка Германа Ґольдкремера. Він належав до тих сьмілих, що перші кинули ся розпихати юрбу розлючених селян, він на своїх дужих руках винїс безтямного, закровавленого Жида з побоєвища, він перший кинув ся тверезити його.

— Ах, Мендель Гарткопф! Се Мендель Гарткопф! — крикнули деякі присутні пізнаючи побитого.

— Несїть його до дому! До його дому! Ось тут недалеко, — кричали инші бачучи, що побитий, хоч облитий водою, не ворушить ся.