»Панове полковники! Із шаблею в руці йшли наші лицарі до річки Случі. Не даром пишаються наші козаки, кажучи: »Оттак Ляше по Случ наше!« Але цього мало. У воздусі висить нова війна. Досі здержував я переговорами Ляхів, очистив українську землю і зібрав чимало загонів, тепер про згоду шкода говорити. Думали пани нас ошукати та накликати проти нас Москву, але даремно. Переловив я листи пана Кисіля до царських воєводів і свої листи поклав. Коли не піде Москва з нами свій Смоленськ од Поляків одбирати, то тим більше проти нас не виступить. Як тільки Тиміш з Татарами прийде, рушимо спільно проти Ляхів і дасть Бог побіду нашій добрій справі!«
»Дав Бог силу нашим шаблям« — промовив Кривоніс. — »тільки не треба нам довше чекати. Стоїть Вишневецький коло Константинова і вигризає нашу віру як бісурман. Коли не стягнемося до бою, злучиться Заславський з Яремою й перші нас нападуть. Моя гадка така: рушаймо на Ляхів і потайком через них на Білу Ріку[1] йдімо!«
Загонистий Чорнота та инші палкі голови були тоїж гадки.
- ↑ Білою рікою називали козаки ріку Вислу.
