Сторінка:Франко Петро. Битва під Пилявцями. 1923.pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

стили поручника, що жовніри самі виплачували собі залеглу платню. До поручника приступив війт і низько схиляючи свою сиву голову промовив покірно:

»3милуйтеся, пане, ми королівські, — від смерти пана Стявського і заплатили податки на військо.«

»Мовчи, хлопе,« — гукнув пан Скшетуський, ти маєш дати фураж і харчі, а коли не догадався то ми мусимо собі самі взяти, що нам треба.«

»Ви нам не казали нічого, тілько напали як на ворогів. Ви кажете, що ви наші заступники, ви нищите нас гірше чим козаки, про яких кажете, що то наші вороги. Село знищене і спустошене, доведене до голоду, люде не мають сили більше терпіти…«

Поручник вже з початку кусав губу. Тепер уже не міг стерпіти такої бесіди, випливаючої з розпуки. Грізно зморщив брови і смагнув важкою нагайкою через плечі старця.

»А гей, двох тут, а живо. Повісити того (нерозбірливий текст)тра!« Двох гузарів кинулося на безборонного старця, щоби виконати приказ. З хати війта вибігла стара жінка і пятеро ріжного віку дітей та кинулися з голосним риданнєм до ніг поручника.