»Щоб вертати не було на що. На степу не висидиш« — висловив загальний погляд Дубина, селянин велитенського росту, що залюбки воював дубиною.
» — витворяють усякі, які тільки можна збитки, а де вловлять Поляка або жида — вбивають.«
»Оце й усе?« — запитав Семашко так весело, що всі мимохіть зареготалися.
Абазин сидів спокійно. »А одначе шляхта почувається, що ми підриваємо всі підстави їх істнування, із кріпаків робимо вольних козаків, із несвідомих робимо Українців а віра нам у цьому допомагає. Приведіть сюди шляхтича, що віз цього листа. Де він?«
»Сидить, пане полковнику« — замявся козак.
»Веди його сюди.«
»Ледви чи йому схочеться.«
Абазин здивовано поглянув на козака.
»Кажи прямо, ти знов щось устругнув? Час би тобі вже тямити, що ти не в себе дома а в козаках і загальне добро вище стоїть понад особисті справи.«
»Це мій пан був, пане полковник. Він мойого брата з башти на кручча скинув.«
Абазин махнув рукою. Спокій дратував його. Щось недаром така тиша. Чи не ковергує шляхта? Адже не всьо можна
