Перейти до вмісту

Сторінка:Франко П. В пралісах Бразилії (1928).djvu/54

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ванням кавчуку на велику скалю Петро мав доставити білих доглядників, до яких і еспанець мав повне довіря, а Дон Ільдефонзо мав звербувати десять тисяч мапірісів. Пан Іван мав, як тільки мине дощева пора, занятися будовою фарм для доглядників. Водопад мав достарчити громовини (елєктрики) до освітлення та механічної перерібки добутого кавчуку.

Не всяіли наради дійти до доброго кінця, як і післанці повернулися, бо їхали на мулах.

Радости пана Івана не було кінця. Всіх індіян випустили в ту хвилю, й вони подалися на південь, а два дні пізнійше пустив пан Іван свого ворога, з яким вирівнав давні рахунки.

Розбійник дуже дивувався, що не повис на якій гарній гиляці, але як правдивий каваллєро сказав до пана Івана:

— Дуже мені прикро, що нам не довелося поріднитися. Одначе все одно зачну інше життя. Маю доволі пригод — покищо. Сим разом ви мене побідили і сердечно дякую за лєкцію…

Дзюня не пізнала батька, але українські слова пригадувала собі дуже скоро, а коли Петро на одній стоянці заспівав дзвінким голосом, то з її очей поплили рясні сльози. Пригадала собі відразу свою молодість і батька.

Заложення Поселенчого Банку відсвятковано торжественно. Станули при тім дві моподі пари. Але Петро помилився: банк за рік не виплатив 20% дивіденди. Виплатив 100%. Наймолодші засновники ґумових плянтацій одержали прегарні подарунки: розкішні колиски для обох наслідників родів.


Полонична 4. квітня 1923.



За редакцію відповідає Олена Кузьма.