— Третє. Кожда нова родина приїздить із великою охотою до праці.
— Малим капіталом і незнанням тутешних обставин…
— Четверте. Находить відразу — бо ще перед виїздом із Старого Краю, — опіку нашого комітету.
— Моральну і матеріяльну…
— Не смійся, дядьку! Так, обі ці опіки конче потрібні переселенцям, коли цілих літ не мають втратити на надсильну, мало хосенну працю.
— Ач, яка гарна риба! — гукнув дядько і вкинув у човен морського лосося. — Ну, ну, ти, будь ласка, не хмарся, я слухаю уважно, — сказав до юнака, якого брови почали разом збігатися.
— Комітет поселює прихожан на згори назначених місцях, вибраних якнайдогіднійше недалеко сплавних річок та городів, де праця їх рук мала би запевнений збут.
— Так, так, — додав дядько, — такі місця треба би добирати політично і стратеґічно.
— І над цим я подумав, — сказав Петро: — в мене була нарисована карта, а на ній 100000 квадратових кільометрів, що становлять майже цілість. Опанувати цю площину можна би протягом десяти літ. З року на рік старші поселенці підготовляли би місця новим в той спосіб, що осередки все були би в наших руках. Кожда нова громада відразу мала би свого вчителя, старосту, приділ лікаря, сторожа безпеки, пожарника, священника. Усі уряди були би в наших руках, і денаціона-
